Жителі окупованих мст України перебувають у постійному тихому терорі від росіян, які не дають так просто жити тим, хто залишився та, але не хоче приймати окупаційну владу.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяДля того, щоб світ не забував про ці міста, українці мусять кричати про инх завжди. Вирішила в цьому допомгти і телеведуча з СТБ Тетяна Висоцька, яка започаткувала рубрику "Херсонські Голоси".
На своїх сторінках ведуча ще однією історією українців з окупованого Херсону.
"Про початок повномасштабного вторгнення росії я дізналася рано-вранці із дзвінка старшої доньки. Моя інтелігентна доня-вчителька, не добираючи слів щодо характеристики путіна, повідомила мені страшну новину... Наша Верхньорогачицька громада опинилася на шляху ворожого війська до Мелітополя і Енергодару. Вибухи нам ледь чутно, але яких тільки видів військової техніки та обладнання ми не надивилися за цей час!",- згадує українка.
Перші ж орки, які зайшли до них, розгромили і пограбували відділення Приватбанку, поштове відділення, відділення Пенсійного фонду, кілька магазинів та аптеку, магазин з продажу мобільних телефонів. Не розминалися ні з чим. У приміщенні селищної ради вибили двері, виламали замки у кабінетах, забрали оргтехніку та автомобіль, який потім покинули, вкравши з нього техпаспорт і акумулятор. Перші місяці окупації були дуже важкими у плані виживання. Магазини і аптеки не працювали, у лікарні був мінімальний запас медикаментів.
Місцева влада не мала ніякої підтримки ні від районного, ні від обласного керівництва (так, як і по всій області). Самотужки, разом з волонтерами місцеві допомагали пенсіонерам, багатодітним сім'ям, а також мешканцям Ушкальського психоневрологічного пансіонату для чоловіків, який знаходиться у підпорядкуванні Херсонської облради і за весь цей час не отримав звідти жодної підтримки.
"Проте місцева влада робить все можливе для людей. Змогли закупити борошно і дріжджі, і на пекарні, яку за кілька років до війни побудував місцевий фермер, почали випікати хліб за невисоку ціну. Водопостачання у громаді не припиняється, за винятком ремонтних робіт, хоч як не важко комунальникам",- ділиться жінка.
З часом магазини і аптеки потихеньку відкрилися. З'явилися товари з Криму, але є й українські. Ціни, щоправда, в рази вищі, ніж на підконтрольних територіях. Зараз людей виручають городи, які посадили навесні, фрукти з власного саду. Звичайно, у порівнянні з громадами, де тривають постійні обстріли, у них більш-менш спокійно, але стали мало не постійними подвірні обходи, під час яких окупанти не гребують крадіжками, віджимають легковики у людей, а покатавшись і розбивши, просто їх кидають.
Під постійним тиском знаходяться фермери, які змушені віддавати за півціни зерно минулорічного врожаю. Бо не віддаси за пропоновану ціну, заберуть безкоштовно. Віджимають також сільгосптехніку, не розминаються ні з чим.
"Останньою краплею, яка переповнила і так нелегке існування, стало закриття Херсонською дирекцією відділень Укрпошти. Тож пенсіонери, які отримували пенсію від листоноші, залишились без засобів для існування. А ті, що мають картки Приватбанку, не можуть заплатити в магазині через відсутність мобільного зв'язку",- бідкається українка.
Відсутність зв'язку - чи не найболючіша тема. Добре, що хоч який інтернет (кажуть, російський, і є він далеко не всюди, і працює з перебоями), дає змогу подати звісточку рідним, які знаходяться далеко від окупації. У місцевих групах люди просять переказати вітання своїм літнім родичам і дізнатися, як у них справи. Під час бойових дій пошкодили гілку магістрального газопроводу у Запорізький області, тож тепер їх громада була якийсь час "звільнена" ще й від газу. Викручуються, хто як: хто заправляє втридорога газові балони, хто купує електроплитки, які спритні ділки привозять за космічними цінами, а хто будує кабиці і рубає дерева у лісосмугах.
"Ми з чоловіком пенсіонери, тримаємося, як всі. Перебиваємося, але нічого, що поробиш. Зараз літо, харч знайти можна. А чого чекати далі? Моя молодша донька з маленьким сином у Німеччині. А старша живе у селі в іншому окупованому районі Херсонщини, вона вчителька, як я вже сказала. Там уже директорка збирала і пропонувала працювати за російською програмою. Дочка та ще кілька вчителів відмовилися одразу. Каже, я себе поважати не буду. А більшість, каже, погоджуються. Ситуація напружена. Заспокоюю її тим, що нас раніше звільнять, ніж доведеться зі школи звільнятися. Ми не можемо не вірити в це, живемо надією!",- впевнена пенсіонерка.
Сусіди і більшість мешканців селища з нетерпінням чекають деокупації. Про виїзд не думають, так як у них старенькі батьки, яких немає на кого залишити. Тож сподіваються на краще, з вірою у перемогу рідної України
Нагадаємо, що воїн ЗСУ пообіцяв давити ворога танками за те, що вони зробили з його рідним містечком.
Раніше ми повідомляли, що Україна зможе звільнити Херсон від ворога найближчі два місяці.
